Yello – Greatest Hits (2cd) (2017, digipack) (CD Audio)

Yello («Йелло») — швейцарський музичний колектив, що працює в жанрі електронної музики. Звучання гурту вирізняється оригінальними семплами (зокрема, безліччю «живих» інструментів), чітким ритмом та глибоким голосом Дітера Майєра. Серед найвідоміших хітів Yello — композиції «The Race», «Vicious Games» та «Oh Yeah».

Історія гурту почалася в 1967 році, коли Борис Бланк почав записувати свої перші музичні твори на магнітофон. За відсутності інструментів він почав використовувати кухонне начиння: дерев’яні підставки, кришталеві келихи, ключі та ножі. Свої несподівані знахідки він тривалий час намагався застосувати в різних гуртах, але без особливого успіху. Переломною для Бориса стала зустріч зі звукорежисером і музикантом Карлосом Пероном. Разом із ним Бланк нарешті зміг створити свою першу професійну студію. У 1978 році вони вирушили до Сан-Франциско, щоб познайомитися зі своїми кумирами — авангардистським гуртом The Residents. Повернувшись до Швейцарії, Бланк і Перон незабаром зустрілися з людиною, яка згодом стала учасником гурту Yello. Це був Дітер Майєр, син багатого батька, що мав за плечима бурхливу біографію: шлюб із спадкоємицею пишного аристократичного титулу, втеча з родинного замку з наміром стати діячем мистецтва, робота журналістом, автором дитячих книжок і режисером експериментальних фільмів, членство у збірній Швейцарії з гольфу.

Дітер легко вписався в колектив, і в 1979 році проект набув завершеності. Дебютний альбом записувався на американському лейблі Ralph, власниками якого були музиканти з гурту The Residents. На цьому диску з’явилися танцювальні композиції з соковитою ритмікою («Night Flanger», «Eternal Legs», «Bostich»). Музичний мікс містив чималу частку гумору, як, наприклад, у композиціях «Downtown Samba» та «Coast to Polka». Аранжування знаходилися десь між сучасною академічною музикою та впливами Pink Floyd, Tangerine Dream, Жана-Мішеля Жарра.

Другий альбом, що вийшов через рік, у порівнянні з першим вирізнявся більшою строгістю в аранжуванні. Вже перші альбоми гурту виявилися чудовими зразками семплерної технології, що представляли казкове царство звуків. Критики також звернули увагу на те, що тексти Yello населені найдивовижнішими персонажами — підступними спокусницями, комівояжерами, які рекламують неймовірні речі, агентами таємної поліції та автогонщиками, що крутять на стільці уявне кермо. Підкорення світу швейцарцями почалося з випуску платівки «You Gotta Say Yes To Another Excess». Альбом сподобався як публіці, так і критикам, а композиції «I Love You» і «Lost Again» стали хітами. Поєднання гри слів у дадаїстських текстах з елементами сучасної електронної музики створювало певну атмосферу й сприяло появі армії шанувальників. Перед роботою над альбомом «Stella», не витримавши диктатури Бланка, з команди пішов Карлос Перон. Але його відхід мало що змінив у роботі ансамблю, який уже мав студію з найсучаснішою технікою. Для запису диска дует уперше запросив до студії музикантів-супровідників із класичними інструментами.

У 2007 році вийшов невеликий альбом під назвою «Progress and Perfection». Офіційно він не випускався. Альбом є саундтреком до презентації нової моделі автомобіля Audi А5. Видано обмеженим тиражем спеціально для роздачі на презентаціях (всього 350 копій). Два треки містять вокал, решта — інструментальні.

По суті, майже всі композиції з альбому «Progress and Perfection» містяться на останньому альбомі Yello, який називається «Touch Yello» і вийшов двома роками пізніше (2009 рік). Цей альбом має дві версії: звичайну та Limited Edition із бонусними треками та DVD. На DVD можна знайти запис віртуального концерту («The Virtual Concert»), презентація якого відбулася в Берліні 1 жовтня 2009 року. Окрім Бориса Бланка та Дітера Мейєра, у записі альбому брали участь Хайді Хеппі (Heidi Happy), Тіль Бреннер (Till Brönner), Дороті Оберлінгер (Dorothee Oberlinger), Біт Еш (Beat Ash) та ін.

30 вересня 2016 року виходить черговий, 13-й альбом, «Toy». Також у жовтні очікується «живий» концерт гурту, перший за час його існування.